Людина живе доти – доки її пам’ятають

2014-10-28

Жовтень подарував теплі дні бабиного літа. Учні третього класу відвідали з гостинами жительку с. Вербівки Підгорну Галину Дем’янівну.

На подвір’ї затишно, прибрано. Радують око різнокольорові хризантеми, стоїть у спокої яблуневий сад. Все доглянуто руками жінки – трудівниці.

Зацікавила нас розповідь Галини Дем’янівни про вчителя початкових класів Борисенка І.Д. Все своє життя він працював на педагогічній ниві. Був одним із ініціаторів створення колгоспу «Промінь», але найбільше любив дітей і Шевченка. За його клопотання в селі діяла художня артіль «Писанка».

Під час тоталітарних сталінських репресій був арештований тільки за те, що в його домівці висів портрет Кобзаря. Згідно «Списку жителів Кам’янського району, незаконно репресованих в 1930-1940 на початку 50 років» комісії районної ради народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих громадян, у Вербівці репресовано 11 осіб. Це Харченко П., Несененко Е.Д., Власенко В., Наконечний С. Ці невеликі епізоди людських доль складають далеко не повну картину більшовицького терору, який пережили вербівчани і вся Україна.

5 років таборів, повернення, хвороби, втрата родини не зламали дух педагога. Він займається місцевим «міні драмтеатром». Ставить вистави «За двома зайцями», «Назар Стодоля», «Безталанна», власноруч малював декорації.

Потай, ввечері, читав для вуличної дітвори Шевченка. Галина Дем’янівна по пам’яті декламувала нам «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», уривок з «Наймички». Жінка згадує, що все своє життя він жив з власним страхом за себе, за родину, за рідне село.

Дітей вразила розповідь жінки. Хвала людям, що працювали на педагогічній ниві, вічна їм пам’ять!

Як добре, що ми пам’ятаємо, адже людина живе у спогадах, а спогади потрібно передавати своїм нащадкам.